1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
  • УЖГОРОДСЬКА ПОЕТЕСА ОЛЬГА ТИМОФІЄВА ПРЕЗЕНТУВАЛА СВОЮ ФОТОВИСТАВКУ У МІСЬКІЙ БІБЛІОТЕЦІ

  • В ГОЛОВНІЙ БІБЛІОТЕЦІ МІСТА ЧИТАВ СВОЮ ПОЕЗІЮ «ВІЙСЬКОВИЙ ПОЕТ» ВОЛОДИМИР ТИМЧУК

  • В головній бібліотеці міста відбулася зустріч з відомою поетесою, психологом та педагогом

  • Майстер – клас «Великодний декор»

  • В Ужгородській центральній міській бібліотеці пройшли заходи в рамках фестивалю "Історія/UA"

  • В ГОЛОВНІЙ БІБЛІОТЕЦІ УЖГОРОДА ПРЕЗЕНТУВАЛИ КНИГИ ІВАНА ХЛАНТИ


Василь Горват “Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк...”

   З часу з'яви першої Горватової збірки поезії минуло більше десяти років. Звалася вона «Сльоза барабана». Здається, було всього два самвидавні примірники, а отже — на сьогодні це неабияка бібліографічна рідкість. До нашого видання залучено звідти більшість поезій. Є й минуло-, й цьогорічні. Таким чином, в якомусь сенсі можемо зараз ознайомитися з десятиліттям поетичної творчості автора. До речі, рукопис прози— науково-фантастичні оповідання й повісті —свого часу обговорювався та схвалювався в обласній організації Спілки письменників, а навіть року десь 1990-го в темплані республіканського видавництва «Карпати» була позиція «Василь Горват. Великий похід». Рукопис рецензував відомий київський письменник-фантаст Олександр Тесленко. З того ж темплану: «Петро Мідянка. Осередок», «Сергій Степа. Не сьогодні, тільки вчора і завтра» з ґрунтовними та схвальними рецензіями відповідно Миколи Рябчука та Григорія Штоня. Жодна з цих книг у «Карпатах» так і не вийшла друком. Все ж, одна справа — умови, коли ці видання не було здійснено, і зовсім інша— ті, за яких з'явилася Горватова самвидавна «Сльоза барабана». Гадаю, сьогодні вже знайдеться небагато таких, що тримаються погляду на мистецький модерн, як на явище деструктивне або ж другорядне. Є схильність сприймати його як цілком нормальну річ, що має в українській культурі глибоке коріння, тривкі традиції. Інша справа, що ґенеалоґію українського авангардизму не простежено в наших літературо - та мистецтвознавчих науках достатньо ґрунтовно, а тому для освіченого пересічного читача пов'язується він здебільшого пише і акцентованими в нашому національно-культурному житті мистецькими шуканнями 20-30-х років. На цьому місці варто б зауважити, що ідейно - естетичні (в традиційному розумінні) смаки та погляди Василя Горвата формувалися і па «рачках світового мистецтва, а то часто в той спосіб, що знайомство з ними відбувалося опосередковано — «філологічним» шляхом. Тобто в часі університетських студій автор черпав чимало для себе суттєвої інформації з літератури серйозної (як на той час), скажімо, наукових праць Д.Затопсько- го чи В.Кукаркіна та багатьох інших. Тобто — від зворотнього. Це був, мабуть, єдиний шлях наближення. Саме наближення, бо художні тексти переважно лишалися недоступними. Легше, коли диктувалося лише трактування тих чи інших творів, процесів, явищ. Як не дивно, але на час «Сльози барабана» Василь Горват не мав найменшого поняття про сюрреалістичні шукання Федора Потушняка, імпресіоністичні спроби Зореслава і т.д., тобто авторів, які ще не так давно ходили вулицями Ужгорода. Певно, з ними Горват не почувався б настільки самотнім. Та й мені було б простіше говорити про спадковість, неперервність традицій. Це, однак, якщо говорити не про суть, але про схему, механіку. Попри те, я більш, ніж певний, що сюрреалістичні візи Василя Горвата постали аж ніяк не з тих чи інших філологічних захоплень, естетичних пріоритетів. Навпаки. Останні віддзеркалюють духовні й інтелектуальні устремління автора. Поезія Василя Горвата з формального боку не є чимось винятковим у плані версифікаційному. Хоча вона й має своєрідну мелодику, метрику. Сутність і неповторність її в образній системі, вмінливості та багатошаровості семантики. Стильова еклектика, семантичні перепади, нашарування, взаємопроникання не заступають, не зводять до абсурду цілісність твору, але увиразнюють його, посилюють експресію, творять свою внутрішню безсюжетну! — лоґіку. Щодо сюжету. Про що Горватова поезія? Утилітарний погляд спокійно промине її, так і не знайшовши, за що зачепитися. Тема? Ідея? Поезії Василя Горвата — це висвітлені з підсвідомості фрагменти психологічних, почуттєвих, мисленних екзистенцій, це спроби звести їх докупи, розібратися в них, осягнути незбагненне —людську душу — на перехрестях надміру зматеріалізованого світу. Безпосередність, оголена щирість, імпровізаційна легкість, філософсько-лірична настроєність, образні багатство і конкретика, синтаксичні та семантичні інверсії, що творять особливу мелодику, — усе це в химерному, ірреальному переплетінні. Й усе — достатнє, внутрішньо викінчене — вводить у стан причетності, співпереживання, якоїсь дивної предтечності — наближення впритул до Суті. Це майже невідступне ненав'язливе, магнетичне, містичне відчуття, спонукане поезією Василя Горвата. І ще одно, про що не можна не згадати при цій нагоді, — сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк...

Ми в соцмережах