«Я так ніжно їх любив»

 Сьогодні в літературно-мистецькій вітальні Ужгородської міської бібліотеки відбувся літературно-тематичний вечір (присвячений до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка).
      Відкрила вечір директор Ужгородської ЦБС Ганна Василівна Бандурка.

Присутніми на нашому святі були студенти Ужгородського коледжу культури і мистецтв.
Гудак Христина та Семйон Вікторія майбутні бібліотекарі студентки ІІІ курсу провели літературний  вечір, перегорнули декілька сторінок особистого життя Великої Людини – Тараса Григоровича Шевченка. Торкнулись гілки печалі й кохання його долі.
    Ми не просто вшанували пам’ять Тараса Шевченка, а серцем та душею спробували відчути його невмирущість, а може дещо по-новому відкрили для себе велич образу митця, його нелегку життєву і творчу долю.
     Вперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій душі сусідська дівчина Оксана Коваленко. Цій музі Шевченко присвятив поему «Мар’яна - черниця»,  поезії «Три літа», «Мені тринадцятий минало», «Ми вкупочці колись росли». Згодом цей жіночий тип першого кохання буде подобатись Шевченкові у жінках і він шукатиме в них, ту, справжню – подругу, дружину порадницю.
      Але доля готувала йому нову зустріч у Яготині з жінкою, якій у листопаді 1843 року Тарас Шевченко  адресує такі рядки: «О добрый ангел! Малюсь и плачу перед тобою. Ты  утвердила во мне веру в существование святых не земле». Це була – княжна Варвара Рєпніна, їй було 35, коли вона познайомилась з 29-ти літнім Шевченком.
     Поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари, але не міг відповісти на щире кохання. Врешті-решт між ними зав’язалась тепла, довірлива дружба майже до останніх років життя Т. Г. Шевченка. Він присвятив їй одну з кращих поем «Тризна». Олександра Софілканич студентка 2 курсу спеціальність «Видовищно-театралізовані заходи» продекламувала уривок з поеми «Тризна».
     У червні 1943 року уже прославленим автором «Кобзаря» і портретистом їде Шевченко у рідну Україну. На балу, поет зустрічає Ганну Закревську. У цій жінці Тарас Бачить одухотворений образ і в нього з’являється бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Та, жаль – Ганна Закревська дружина іншого. Рубін Іван та Станинець Каріна студенти І курсу, майбутні бібліотекарі, показали сценку «Закревська і Шевченко» з віршу «Якби зустрілися ми знову».

     Повертаючись із заслання Шевченко знову вертається до думки про сім’ю, їде до Петербурга. Та доля на цілих 5 місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом. Там Тарас освідчується у коханні 15-ти річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними.
Що це було? Манна сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Так уже судилось, що невеличка, гінка, кучерява Катерина була фатально схожа на першу, осяяну дитинством, кохану Оксану.
      У червні 1860 року, на дачі Надії Забіли – української поміщиці, Шевченко знайомиться з наймичкою, колишньою кріпачкою, 20-ти літньою Ликерою Полусмаковою. Він вхопився за рятівну думку – збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя, виглядати якого і чекати він уже стомився. Аж раптом – розрив, версія якого, вірогідніше, була через зраду Ликери.
     На завершення вечору студенти продекламували вірші Кобзаря:
- Каріна Станинець «Думи мої, думи мої»
- Вікторія Паллагі «Заповіт» на угорській мові
- Євгенія Штефуряк «Думка»
      Так і залишився Тарас Григорович неодруженим. Не роздмуханими іскрами залишилися ці жінки в його житті.
     Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень у просторі.