1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
  • Ужгородській публічній бібліотеці до Дня захисників і захисниць України та Дня Українського козацтва пройшла історична година «Хай живе козацька доля, хай живе козацький дух»

  • Правознавча зустріч «Захист свобод людини і громадянина» з нагоди Дня Незалежності України

  • 31 липня в Ужгородській центральній міській бібліотеці відбувся поетично-музичний виступ дуєту «Інша Тиша»(м.Київ) з Катериною Волошиною та Сергієм Радзецьким.

  • Презентація книги "Промов моє ім'я" Інни Магас

  • В Ужгородській міській бібліотеці Іван Хланта творчо відзначив свій 80-річний ювілей

  • Серце, що кохає


Видатні історичні постаті

ЄПИСКОП АНДРІЙ БАЧИНСЬКИЙ

(1732-1809)

(14.1.1732 Бенятина, Унг (Австрійська монархія) -  1809 Ужгород). Відомий греко-католицький, церковний діяч, публіцист, просвітитель. Народився в родині священика. Учився в гімназії в Ужгороді . Теологію і філософію вивчав у Трнаве в період освіченого абсолютизму що обумовило енциклопедичність і світський характер його знань і інтересів. (доктор філософії 1758 рік). Служив священиком з 1756 року в Гайдудорог в Мукачеве. З 1773 по 1809 рік єпископ Мукачевскої греко-католицької єпархії. Будучи єпископом виступав як церковний діяч і просвітитель, організатор шкільної системи в краї. У 1775 році його резиденцією як єпископа стає Ужгород. Тут він створив велику для свого часу бібліотеку. У 1778 році заснував богословську семінарію підтримував світську школу, яка готувала вчителів, головну королівську гімназію. Вів у семінарії викладання русинською мовою, зробив його діловою мовою єпископської канцелярії. Видав 5-ти томну церковнослов'янську Біблію, сприяв публікації робіт з історії краю І.Пастелія, І.Базиловича, активно втручався у взаємини між поміщиками і селянами на стороні останніх.

Бращайко Михайло

(1883-1946)

Брат Юлія, правник, адвокат, журналіст, закарпатський політик і культурний діяч, організатор українського руху на Східному Закарпатті (1918-19рр.), делегат від Закарпаття до уряду ЗУНР, член Центральної Руської Народної Ради та інших установ, член Сейму Карпатської України. Навчався в Ужгородській гімназії і вивчив право у Відні. Саме він був представником від Закарпаття для переговорів з урядом ЗУНР у м. Станіслав (Івано-Франківськ) у січні 1919 р. Сприяв створенню Християнсько-народної партії, тривалий період був  її заступником (1923-1938 рр.), член товариства „Просвіта”, заступник сойму „Карпатської України”. Саме він на першому (і) останньому засіданні сойму Карпатської України 15.03.1939 року зачитав маніфест про незалежність „Карпатської України”.

Бращайко Юлій

(1879 - 1976)

Адвокат, закарпатський політик, організатор Хустської Народної Ради 1919р., що висловилась за приєднання Закарпаття до України, член-засновник Центральної Руської Народної Ради в Ужгороді, іменований до автономного уряду так званої Директорії Підкарпатської Русі, член багатьох культурних та економічних установ. У 1918-1919 р. очолив політичне угрупування, яке стояло на позиції об’єднання Закарпаття з Україною. У 1920 році утворив «Руську ліберальну партію». Перший голова товариства „Просвіта”, видавець газети „Українське слово” (1932-38). Прийняв активну участь в економічному розвитку краю, утворив Підкарпатський банк, очолив товариство „Надія”, товариство адвокатів Закарпаття, керівний член Хустської Народної партії, міністр фінансів, промисловості і торгівлі уряду Карпатської України. Помер у радянській тюрмі.

Венелін (Гуца) Юрій

(1802-1839)

Просвітній діяч, учений, публіцист, історик-етнограф, філолог, народився 3 квітня 1802 року в с. Тибава, тепер Свалявський р-н Закарпатської області.

Освіту здобув в Ужгородській гімназії. У 1821 р. вчився в Сатмарському ліцеї (теп. Румунія), наступного року — у Львівському університеті. У 1825 р. переїхав у Москву і за порадою земляка І. Орлая продовжив навчання у Московському університеті. У грудні 1829 р. Російська Академія відрядила його до Болгарії, Валахії і Молдавії. Зібравши багатий матеріал, у 1833 р. закінчив фундаментальну працю «Влахоболгарські і дако-слов'янські грамоти» (1840). У 1835 р. написав «Граматику нынешнего болгарского наречья».

Автор праць «О зародыше новой болгарской литературы» (1838), «Древние и нынешние болгары» (1829, 2 т.), «Древние и нынешние словене» (1841), «О споре между южанами и северянами на счет их россизма» (1846), «Скандинавомания и ее поклонники» (1841) та ін.

Помер 7 квітня 1839 року в Москві.Похований на території Данилова монастиря. Визначному вченому, вихідцеві із закарпатських лемків у Софії поставлено пам'ятник з написом: «Юрію Венеліну — просвітителю болгар».

Волошин Августин

(1874- 1945рр.)

Народився 18 березня 1874 р. в с. Келечині Міжгірського району в родині греко-католицького священика. Навчався в сільській народній школі, але до Ужгородської гімназії вступив лише після четвертого класу т. зв. нормальної школи 1883 р., оволодівши певним чином угорською мовою. Гімназію закінчив 1892 р., і греко-католицький єпископ рекомендував його в Будапештський університет на теологічний факультет.

Захворівши, через рік покинув університет і повернувся до Ужгорода, де закінчив богословську семінарію.

22 березня 1897 р. Висвячений на священика й направлений до Ужгородської преображенської церкви на Цегольні. Він активно виступав проти мадяризації українського населення та проти переведення богослужіння на угорську мову. Брав участь у нарадах з цієї проблеми в Будапешті, зокрема, виступав проти заміни кириличного алфавіту на латинський. Щоб стати викладачем горожанських шкіл, склав додаткові іспити.

Протягом 1900-1917 рр. був професором, а в 1917-1938 рр. – директором Ужгородської учительської семінарії.

1921 р. почав видавати релігійну газету «Благовісник» для оборони церкви від нападів різних конфесій, став активним захисником видання всіх підручників релігії для народних шкіл українською мовою. 1928 р. організував «Кружок духовенства християнської народної партії» для широкої місійно-освітньої діяльності серед пастви. 1933 р. власний будинок передав під сиротинець (тепер вул. Волошина).

Авґустин Волошин вступив на політичний шлях 1919 р., коли в складі трьох народних рад – Ужгородської, Хустської і Пряшівської – ухвалив рішення приєднатися до Чехословаччини. Протягом 1919-1921 рр. був членом тимчасового урядового утворення –Директорії. З 1923 до 1938 року очолював створену ним Християнсько-народну партію Підкарпатської Русі, від якої в 1925-1929 рр. був депутатом чехословацького парламенту. У 1920-1939 рр. став одним із керівників крайового товариства «Просвіта», а з 1929 до 1939 р. – почесним головою «Учительської громади», яку й організовував. 1937-1938 рр. очолював педагогічне товариство Підкарпатської Русі, а 1938 р. – ініціював створення в Ужгороді на базі Українського вільного університету вищого навчального закладу з чотирьох факультетів.

 

Боротьба за автономію Підкарпатської Русі тривала впродовж 30-х років. 11 жовтня 1938 р. рада міністрів Чехословаччини після тривалих переговорів погодилася на самоврядність краю і призначила раду міністрів Підкарпатської Русі на чолі з Андрієм Бродієм у складі трьох міністрів і двох статс-секретарів. Авґустин Волошин став статс-секретарем з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення. 12 жовтня 1938 р. підкарпатські міністри склали присягу. Повернувшись додому, 15 жовтня провели перше засідання. За політику на користь Угорщини 26 жовтня 1938 р. в Празі арештовано Андрія Бродія. Новим прем’єром Підкарпатської Русі став А. Волошин, на долю якого випали важкі випробування при будівництві Карпатської України.

1 листопада 1938 р. А. Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Підкарпатської Русі були відібрані міста Ужгород, Мукачево, Берегово та частина сіл і передані Угорщині. Новою столицею краю став Хуст, куди евакуювали державні установи і служби. В уряді залишилися лише троє А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський. 9 листопада 1938 р. в Хусті створено Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Українська народна рада видала Маніфест з програмою дій нового уряду. 25 листопада вийшла постанова про запровадження державної української мови, а 30 грудня – про вживання назви «Карпатська Україна».

12 січня 1939 р. опубліковано заяву Авґустина Волошина про вибори до сойму, а 13 січня створено партію Українське національне об’єднання; 24 січня сформований її центральний провід на чолі з Федором Реваєм. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до сойму Карпатської України з 32 послів, за яких проголосувало 92,4 відсотка виборців. 15 березня 1939 р. відкрилося засідання сойму, на якому президентом Карпатської України було обрано Авґустина Волошина. Та в наступні дні Карпатська Україна була окупована угорськими військами. Її уряд опинився в екзилі у Празі.

Після визволення столиці Чехословаччини серед перших арештували президента Карпатської України А. Волошина. Це сталося 15 травня 1945 року. Його відвезли в Москву й «поселили» в Лефортовську тюрму. Тут же 22 травня розпочалися допити, яких було вісім. Закінчилися вони 20 червня 1945 року.

 

А. Волошина звинувачували у багатьох так званих антирадянських злочинах. Але не встигли судити. За офіційними даними, він помер 19 липня 1945 року в Бутирській тюрмі.

Утім є й інші дані, зокрема, оприлюднені Ю. Шантою в статті «Схиляємо голови в тихій молитві». На підставі спогадів засуджених міністрів Карпатської України – лікаря М. Долиная та юриста С. Клочурака – родичка А. Волошина О. Дуткова рішуче відкидає фальшиву документацію» НКВД про дату й причину смерті президента 19 липня. У статті говориться, що агенти НКВД вигадали, що того дня (11 липня 1945 р.), коли його замучили, вони нібито перевезли його на лікування в Бутирську тюрму. Так воно, чи не так, але це серйозне звинувачення, яке й досі не досліджене.

Реабілітований президент Карпатської України 12 вересня 1991 року. 15 березня 2002 року Авґустина Волошина посмертно вдостоєно звання Героя України.

Духнович Олександр

(1803-1865)

Олександр Духнович (24.4.1803 Тополі Земплін (Австрійська імперія) 29.3.1865 Прешов Словаччина) священик, письменник, теоретик, етнограф, публіцист, видавець, народний будитель карпаторуського народу.

Народився в родині священика, учився в гімназії в Ужгороді (1813-1820), академії в у Кошице, (1821-1823) у духовній семінарії в Ужгороді (1823-1827). Служив у канцелярії греко-католицької єпархії консервативним Пряшівским єпископом Г.Таркович був засланий парафіяльним священиком у віддалені села Пряшівщини Комлошу і Біловежу (1833-1838). У 1838-1843 працював у єпархіальному керуванні в Ужгороді . Після смерті єпископа Г.Тарковича Духнович у 1843 році був призначений каноніком Пряшівскої єпархії, з 1844 року його життя і творчість зв'язані з Пряшевом. Тут Духнович став центральною фігурою життя русинів. В умовах політичної кризи імперії Габсбургів і посилення мадяризації наприкінці 50-х початку 60-х років. Духнович разом з русинським політичним діячем А.Добрянским намагався консолідувати русинські національні сили. Ім'я Духновича стало своєрідним каталізатором і символом національної єдності серед русинських емігрантів у Північній Америці де йому був споруджений пам'ятник у м. Клівленді штат Огайо (1939р.) Створене суспільство його імені в канадському Торонто "Суспільства карпаторуських канадців ім.Духновича" (1940р.)

Орлай Іван 

(1770-1829)

Вчений, медик, педагог і освітній діяч, народився в1770 році в селі Паладь, тепеперішні Руські Комарівці Ужгородського р-ну Закарпатської області.

Вищу освіту здобув у Львівському, Пештському та Віденському університетах. У 1790 р. виїхав до Росії. У 1793 р. закінчив медико-хірургічне училище в Петербурзі, працював медиком.

У 1821—26 рр. — директор гімназії в Ніжині, де працювала група професорів із Закарпаття. У 1826—29 рр. очолював Рішельєвський ліцей в Одесі. Був членом наукових товариств у Росії і за кордоном. Автор праць з медицини, історії, педагогіки.

У 1804 р. в «Северном вестнике» опублікував першу працю про закарпатських українців «Краткая история о карпато-россах». Була це перша друкована інформація в Росії про життя карпатських русинів. Був особисто знайомий з М. Гоголем і, безперечно, розповідав йому про українське населення за Карпатами. Письменник використав ці розповіді у своїй «Страшной мести». Помер 11 березня 1829 року в Одесі.

Раковський Іван

(1815-1885)

Публіцист та освітній діяч народився 5 березня 1815року в с. Ставне, тепер Ужгородський р-н Закарпатської області.

Після закінчення у 1830 р. Ужгородської гімназії вступив у богословську семінарію, де у 1838—39 рр. під керівництвом О. Духновича працював писарем єпископської канцелярії. Завдяки сприянню А. Добрянського переїхав у Будін викладачем гімназії та редактором «Земского правительственного вестника». У 1853 р. видав у перекладі російською мовою «Сокращенную грамматику русского языка» О. Духновича. Співпрацював у віденському «Віснику для русинів…», львівській «Зорі Галицькій», «Семейной библиотеке» та ін. У 1856 р. почав видавати «Церковную газету» — перший закарпатоукраїнський друкований орган.

У 1859 р. виїхав у закарпатське село Ізу священиком, де перебував до кінця життя. 19 вересня 1866 р. обраний головою «Общества св. Василия Великого» в Ужгороді. Видавав язичієм тижневик «Світ». Видав кілька підручників: арифметику в двох частинах (1869), «Краткую научную географию» (1870) та ін. Разом з Венеліним (Гуцою), О. Духновичем, А. Добрянським, О. Павловичем належить до найстаршої генерації закарпатських будителів.

Помер — 3 грудня 1885року в с. Іза Закарпатської області.

ЄПИСКОП ЮЛІЙ ФІРЦАК 

(22.8.1836 Худльово 1.6.1912 Ужгород) священик, педагог, церковний, суспільний і політичний діяч. Закінчив духовну семінарію в Ужгороді , богослов'я вивчав у Центральній Богословській семінарії у Відні (1856-1859). Професор Ужгородської духовної семінарії (1861-1876), її ректор (1876-1887), депутат держзібрання Угорщини (1887-1890), мав широкі зв'язки в угорських владних колах. У 1891 році обраний єпископом Мукачевської греко-католицької єпархії. Будучи єпископом (1891-1912) першим звернув увагу будапештського уряду на катастрофічний соціальний стан русинських селян і як наслідок масову міграцію русинів у США і Канаду (Меморандум єпископа Ю.Фірцака 1896 р.) Підписав таємну угоду з урядом про взаємну політичну й економічну підтримку. У 1897 році представив урядові конкретний план допомоги русинським селянам (Меморандум про розвиток і підвищення рівня духовного і матеріального життя рускоязичного народу північно-східних Карпат і Рутенії ). План був прийнятий урядом, конкретна розробка і здійснення його були доручені Е.Егану.

Ми в соцмережах