1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
  • Ужгородській публічній бібліотеці до Дня захисників і захисниць України та Дня Українського козацтва пройшла історична година «Хай живе козацька доля, хай живе козацький дух»

  • Правознавча зустріч «Захист свобод людини і громадянина» з нагоди Дня Незалежності України

  • 31 липня в Ужгородській центральній міській бібліотеці відбувся поетично-музичний виступ дуєту «Інша Тиша»(м.Київ) з Катериною Волошиною та Сергієм Радзецьким.

  • Презентація книги "Промов моє ім'я" Інни Магас

  • В Ужгородській міській бібліотеці Іван Хланта творчо відзначив свій 80-річний ювілей

  • Серце, що кохає


Видатні художники Ужгорода

Йосип Бокшай

(1891-1975 )

Видатний художник нашого краю народився на Рахівщині у родині сільського священика.

У 1910 р. закінчив Мукачівську гімназію, вступив до Будапештської академії образотворчого мистецтва. У 1914р. закінчує академію і йде рядовим до Австро-Угорської армії.

У 1915-1918 рр. – військовополонений в Росії. Тільки у 1918 році він повернувся на батьківщину. З 1919 –1945рр. викладач малювання та креслення в Ужгородській гімназії, де його дуже любили і шанували учні. У 1927 р. Й.Бокшай разом з А.Ерделі організовує в Ужгороді публічну школу малювання. На цей час припадають його творчі поїздки за кордон, де знайомиться з шедеврами живопису, а також до Києва та Москви.

З 1946 року – викладач Ужгородського художнього училища, а в 1951-1954рр.- викладач Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Й.Бокшай нагороджено орденом “Знак Пошани ”(1948), йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1951 ), вчене звання доцента ( 1953), члена - кореспондента Академії мистецтв СРСР (1958), народного художника УРСР (1960 ), народного художника СРСР ( 1963).

Найвідоміші його твори: “ Базар в Ужгороді” (1927), “Ужгородський замок” (1931), “Гуцулка ” (1956), “Синевірські полонини ”(1957) та ін. Помер Й.Бокшай 1975 року.

Поховано його в Ужгороді.

Василь Габда

(1925—2003)

Василь Габда народився в Ужгороді 11 липня 1925 року. Закінчив ужгородську Друґетову гімназію, де малювання викладав відомий художник Дєрдь Ендреді. Він зіграв не останню роль у становленні художника Габди. Впродовж 1943 – 1944 років Габда навчався на архітектурному факультеті Будапештської політехніки. У 1946 закінчив Ужгородське художнє училище. Великий вплив мало спілкування з Ерделі, Бокшаєм, Манайлом, з якими часто виїжджав на пленери. Необхідними для нього були інші види мистецтва – класична музика, література, постійна художня самоосвіта. Габда дуже скоро почав ставити перед собою серйозні живописні завдання, бачив себе тільки в постійній художній праці. Доброзичливий, урівноважений, він досяг успіху своєю працею й натхненням і мав неабияку насолоду від життя та від праці художника. У 1948 році в Ужгороді було організовано виробничі майстерні Художфонду, в яких Габда працював з часу їх заснування і до занепаду на початку 1990-х років.

Виставкова діяльність художника була дуже активною. Габда брав участь в усіх обласних виставках, із 1954 року – в усіх республіканських, багатьох всесоюзних, зарубіжних. Його роботи прикрашають чимало музейних збірок в Україні й за кордоном.

Василь Габда помер 2003 року, та його твори не тільки живуть – із плином часу вони якимось містичним чином набувають ще вищої мистецької якості.

Владислав Габда 

 

(1961)

Заслужений художник України (2009). Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (2005). Член Національної спілки художників України з 1993 р.

Народився в Ужгороді. Батько – народний художник України Василь Габда – талановитий художник, учень Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая та Федора Манайла, мати – вчитель у школі. Творча атмосфера в сім’ї та оточення загалом відіграли вагому роль у становленні Владислава Габди як людини, митця. Пригадує, що почав малювати з тієї миті, як почав ходити. Батька вважає своїм першим і основним учителем, багато працював поруч із ним, разом їздили на пленери. У 1980 закінчив навчання на відділенні художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва. Вчителем з фаху митця була Н. А. Аверкієва.

У своїй творчості Владислав Габда пішов власним шляхом. Художник знаходиться у постійному пошуку вираження, багато експериментує з кольором, матеріалами та площиною. Колір – основа серій робіт художника, Влад вивчає поєднання палітри і час від часу або довго «залишається» в чорному, або ж «виходить» у вибухові барви. Вільно імпровізує у розмаїтті технік, стилів і напрямів сучасного мистецтва.

Автор більше десяти персональних виставок, зокрема, за кордоном – в Угорщині, Словаччині, Сербії, Франції, Німеччині. Останні персональні виставки – «Гра» (галерея «Ужгород», 2011), «Утилітарне на білому» («Вото», 2015), «Осінь» («Вото», 2016), «INFORMEL» (Закарпатський обласний художній музей, 2016), «Холст. Масло» («Арт-коло», 2017). У 2011 у Видавництві Олександри Гаркуші вийшов друком персональний каталог робіт Владислава Габди під назвою «Гра» (2011).

Постійний учасник колективних всеукраїнських і зарубіжних експозицій та пленерів. Роботи художника знаходяться у музеях Ужгорода, Києва, Требішова, а також  у приватних колекціях України, Угорщини, Словаччини Німеччини, Франції, США.

Адальберт Ерделі

(1891-1955)

Ерделі (Гриць) Адальберт Михайлович народився 25 травня 1891 року в с. Загаття. Він належить до числа провідних художників, що діяли на території України в ХХ столітті. Його батьки – сільський вчитель Михайло Гриць та мати Ілона Цайскі виховували 11 дітей. У 1910 році у зв’язку з політикою угорського уряду на Закарпатті родина прийняла нове прізвище Ерделі. Він здобував освіту у гімназії м. Мукачеве та вчительській семінарії м. Марамош Сігет у Румунії. Протягом 1911- 1916 рр. навчався у Будапештському угорському королівському художньому інституті. 1922 р. він їде в Мюнхен, де працює в студії художника Франке. Після повернення на Закарпаття Ерделі приступає до педагогічної діяльності і Ужгородській півчо-учительській семінарії та інших навчальних закладах. В 1927 році разом з Й. Бокшаєм він організовує приватну Ужгородську публічну школу рисунку, учнями якої були такі відомі митці як: А. Коцка, А. Борецький, А.Добош, З. Шолтес та інші. Одночасно продовжує активно працювати про що свідчать його виставки у Ужгороді, Брно, Празі. Протягом 30-40 рр. Х ст.. його твори виставлялися у Закарпатті, Братиславі, Кошицях, Будапешті, Відні, Прешева, Варшаві, Мюнхені, Римі, Венеції, Неаполі.

Став головним ініціатором створення обласної організації спілки художників України та відкриття в Ужгороді вищого художнього закладу. Такі відомі твори Ерделі як: “Юна художниця ”(1928), “Циганки ”(1928), “Портрет Андерса Остерлінда ”(1930), “Натюрморт з яблуками ”(1939 ), “Вид Ужгорода ”(1940), “Мукачівський замок ”(1947 ), “Автопортрет ”(1950 ) та сотні інших є достойним внеском маестро в скарбницю українського образотворчого мистецтва.

В 1954р. відбувається остання прижиттєва виставка творів Ерделі. 19 вересня 1955р. художник помер і похований в Ужгороді.

Антон Кашшай

(1921-1991)

Український живописець, пейзажист народився 24 лютого 1921 року в с.Дубриниці. Дитинство проходило у мальовничій Перечинщині у родині лісника. Освіту він здобуває в Ужгородській гімназії, яку закінчує у 1939 році. Й.Бокшай, що викладав тут рисунок, залучив талановитого юнака до світу мистецтва, навчив його основам професійної грамоти.

Після закінчення гімназії працює фінансовим працівником продовжуючи творчі студії під керівництвом Й. Бокшай та А. Ерделі. Після закінчення Другої Світової війни його призначено першим директором Ужгородських творчо-виробничих майстерень художнього фонду СРСР. В 1947 р. вперше експонує свої роботи на обл. виставці в Ужгороді. Через декілька років його роботи експонуються вже на республіканській виставці, а згодом у Ризі та Москві. У 1952р. твір “Зима в Карпатах ” приносить художникові значний успіх та визнання.

Протягом 1961-76 рр. його обирають головою обласної організації Спілки художників СРСР. Здійснює творчі поїздки у Італію, Норвегію, Японію. Найвідоміші твори: “Долина річки Уж ”(1952 ), “Вечір на Верховині ”(1953 ), “Взимку в лісі” (1954), “Срібляста земля ”(1969), “Околиця села ”(1973 ).

Помер видатний художник в м. Ужгород, де і похований.

Ернест Контратович 

(1912 -2009)

Народився 17 травня 1912 року у с. Калька Розтока. Батько був сільським учителем.

Закінчив ужгородську учительську семінарію, 1932 — публічну школу малювання, вчителями були Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі.

З 1933 року брав із своїми картинами участь у виставках.

Один з організаторів та перший голова Закарпатської обласної організації Національної Спілки художників України (з 1946 року).

Є одним із засновників закарпатської школи живопису, зокрема, свій напрям експресіонізму, зображаючи верховинські природні теми, народний побут та фольклор.

1974 та 2001 років відбувалися його особисті виставки в Києві, 2002 та 2007 — в Ужгороді.

Щоб уникнути обов'язковості малювати соціалістичний реалізм, прийняв личину дивака.

Автор полотен:

 «Свячення води» (1938),

    «Похорони бідняка» (1939),

    «Сумні мелодії» (1940),

    «Ведуть арештованих» (1943),

    «Єврейські кладовища»

    серії «Карпатські мадонни» (1939—1972)

    «Вид з полонини»,

    «Мальви»,

    «Останній сніг у горах»,

    «Пізня осінь».

Його художні роботи зберігаються у музеях Росії, Словаччини, України.

Похований в Ужгороді.

Андрій Коцка

(1911-1987)

Відомий український живописець народився у м. Ужгород. Навчався в народній та горожанській школах. В 1927 році Коцка став студентом Ужгородської півчо-учительської семінарії, де малюнок викладав засновник закарпатської художньої школи А.Ерделі. Талановитого учня також було запрошено до суботньо – недільної Публічної школи малюнку в м. Ужгород. Коцка отримав диплом народного вчителя. Хоч викладав у школі, не припинив займатись живописом, особливо улюбленою темою його полотен були діти та селяни с. Тихий. В 1933, 1935 роках відбулись його персональні виставки. В 1939р. він бере участь у Все угорській виставці образотворчого мистецтва, де експонує вісім картин із життя селян Турянської долини. Після цієї виставки він дістав можливість навчатись в Римі. Після повернення з Італії Коцка знову працює вчителем на Перечинщині, а в 1946р. він став членом-засновником Закарпатської організації спілки художників України, також починає працювати у новоствореному Ужгородському художньо - промисловому училищі. Брав участь у виставці закарпатських художників у Москві, Києві. Особливо стали відомими його роботи “Ужгород ”, “Перечинський базар ”, “Біля церкви ”, “Процесія”, “Верховинка ”, “Синевирські озеро ”.

Помер в 1987 році, похований на кладовищі в Ужгороді. У будинку, де він проживав створено меморіальну квартиру-музей.

Федір Манайло

( 1910-1978)

Федір Манайло народився 19 жовтня 1910 року в с. Іванівці Мукачевського району на Закарпатті.

З 1928 р. навчається у вищій художньо - промисловій школі у Празі. У 1930р.- відвідує Францію. Як здібний та талановитий митець експонує свої роботи на виставці закарпатських художників у Празі в 1923р., серед них виділяється робота “Дідо - Бідняк ”.

З 1936 року працює вчителем в с. Іванівці, а з 1937 –1945 рр. викладає декоративне мистецтво в Ужгородській ремісній школі. 1945 року – прийнято до Спілки художників України. До 1955 року - викладач в Ужгородському худ. училищі. Ф.Манайло працював головним художником закарпатського обласного будинку народної творчості (1947), обирався головою правління Закарпатської організації спілки художників УРСР, був у складі творчої групи в будинку творчості ім.. Коровіна в Гурзуфі ( 1963). Присвоєно звання Заслуженого художника України та Народного Художника України. Відомі роботи : “Вересень” ( 1956 ), “Колочава ”(1956), “Село в Горах ( 1958) ”

Помер 15 січня 1978р. Похований в Ужгороді.

Микита Володимир Васильович

(1931)

Народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області (колишня Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини) в родині землеробів. Після закінчення початкової школи поступив в Мукачівську руську гімназію, в якій навчався до приходу радянської армії в Закарпаття.

У 1947—1950 рр. вчився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Педагоги з фаху — А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. У 1950 р. вперше взяв участь в обласній художній виставці. Після закінчення Ужгородського училища в 1950 році, здав екзамени в Львівський інститут прикладного мистецтва, але не був зарахований за політичними мотивами.

1950 році влаштувався на роботу в обласний будинок народної творчості на посаду методиста, де працював один рік, до призову у військо. З 1951 по 1954 рік знаходився в лавах Радянської армії на о. Сахалін. Після демобілізації був прийнятий на роботу в Закарпатські художньо-виробничі майстерні художнього фонду, де працював до 2001 року до виходу на пенсію.

У 1962 році був прийнятий у Спілку художників України.

У 1964—1991 рр. був у керівництві Закарпатської організації Спілки художників України, а в 1996 році був обраний головою Закарпатської організації, яку ж і очолював до 1999 року.

З 1999 року і по цей день викладає в коледжі Закарпатського художнього інституту ім. А. Ерделі.

Одружений, має двох доньок, четверо внуків і двох правнуків.

Відзнаки і нагороди:

Член Національної Спілки художників України з 1962 р. Заслужений художник України з 1975 р., Народний художник України з 1991 р.

Член-кореспондент Академії мистецтв України з 1997. Дійсний член Національної академії мистецтв України — з 2004 р.

Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.

Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка за 2005 рік.

5 лютого 2006 року одержав Золоту медаль Академії мистецтв України. 28 лютого 2006 року указом Президента України нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. У 2010 році оголошується почесним громадянином міста Ужгород. У 2010 році одержав обласну премію ім. Й. Бокшая-А.Ерделі за твір «Зсуви». У 2011 році нагороджується премією ім. Тетяни Яблонської за досягнення в образотворчому мистецтві.

7 лютого 2011 року указом президента України нагороджений орденом Ярослава Мудрого IV ступеня.

Шандор Петкі

(1917-2005)

Народився Ш.Ф.Петкі в Ужгороді 12 серпня 1917 р. в сім'ї поліграфіста. Після закінчення учительської семінарії вчителював у початкових школах верховинських сіл. Мальовнича краса отчого краю, романтика гірських краєвидів, спілкування з духовно багатим і щедрим верховинським селянством вразили чутливе серце обдарованого юнака, розбудили потяг до прекрасного, стали джерелом наснаги і невичерпною благодатною темою мистецьких задумів.

Захоплення живописом молодого талановитого вчителя було вчасно підмічено його вже відомими на той час земляками - Й.Бокшаєм та А.Ерделі. Скориставшись їх професійними порадами, майбутній митець в 1939 р. поступає в Будапештську Академію мистецтв. Тут він навчається в творчих майстернях таких відомих угорських майстрів пензля як А.Бенкхардт, Ї.Болдіжар, Е.Алекфі. Одержавши вищу фахову освіту, молодий художник повертається на батьківщину, сповнений хвилюючих юнацьких сподівань, щи¬рого прагнення служити своїм мистецтвом рідному народові.

Він відразу ж активно включається в творче життя, стає незмінним експонентом художніх виставок, запрошується до викладання профільних дисциплін в Ужгородському художньому училищі. Свою любов до образотворчості Ш.Петкі ділив між технікою акварелі й олійного малярства. Сюжети акварельних композицій, так само як і живопис полотен, не обмежуються рамками одного жанру. В своїх мистецьких шуканнях Ш.Петкі звертався до пейзажу і натюрморту, тематичної композиції.

На особливу увагу заслуговують квіткові натюрморти художника. Квіти в пленері і декоративних горщиках, у керамічних та скляних вазах - гордовиті й скромні, сором'язливі й лишно-гучні вони в уяві художника с уособленням краси та складної неоднозначності світобудови.

Приваблює серія портретних зображень, виконаних митцем технікою акварелі та живопису. Моделі - це здебільшого близькі художникові люди, яких він добре знає, з якими його єднають теплі дружні й родинні стосунки. Вони відрізняються глибиною індивідуальних психологічних характеристик, майстерною передачею зовнішньої подібності, шо досягається переконливою

Шандор Ференцович Петкі прожив чесне, плідне і мудре творче трудове життя. Він багато сил і енергії віддав багаторічній справі виховання молодих художників, передаючи їм свій досвід і знання.

До останніх днів життя митець зберігав вірність художнім традиціям закарпатської живописної школи, принципам реалізму, мистецтву жигтєстверджуючому, ясному, доступному і необхідному широкому загалу.

 

 

 

Ми в соцмережах